Врятувати рядового аграрія

До початку повномасштабної війни Україна входила у п’ятірку найбільших постачальників агропродукції в Євросоюз. На нас, за даними Єврокомісії, приходиться до 10% світового ринку пшениці, 15% — кукурудзи, не кажучи вже про 50% по соняшниковій олії.

Розв’язана росією повномасштабна війна проти України продовжує руйнувати світовий порядок. Це відчув на собі енергетичний ринок Європи цього опалювального сезону. Зараз настає черга світового продовольчого ринку.

«Війна в Україні спричинила подальше погіршення кризи продовольчої безпеки у світі особливо для країн, що розвиваються, та для найменш розвинутих країн. Це поглиблює існуючу вразливість глобальної економіки — стримує зростання, збільшує інфляцію, розриває мережі постачання, підвищує енергетичну та продовольчу небезпеку та поглиблює ризики для фінансової стабільності», — наголошує резолюція останнього саміту G7 в Хіросімі.

У 2022 році зернових і олійних культур зібрали майже вдвічі менше, ніж попереднього року, на 2023 рік експерти прогнозують продовження падіння. Це жодним чином не означає брак продовольства для України, але ця тенденція може призвести до чуттєвої загрози саме світовій продовольчій безпеці. Якщо один рік падіння імпорту з України змогли перекрити інші країни-експортери, то другий рік поспіль вже може почати звучати страшним словом «голод» для країн, що мають критичну залежність від імпорту продовольства.

І головний механізм врегулювання ситуації полягає не в констатуванні цього факту, а в пошуках рішень нівелювання впливу агресора на світовий порядок через, в тому числі економічні механізми. Так само як це було зроблено в енергетичній сфері.

Які головні виклики стоять на сьогодні?

Читайте також: Віталій Селик Каховська ГЕС підірвана росіянами. Які наслідки?

Найболючішій зараз — це наслідки підриву росіянами Каховської ГЕС. Точні збитки для аграрного сектору, особливо з врахуванням негативного впливу на екологію регіону, зможуть бути підраховані лише після повної деокупації. Але вже зараз очевидні проблеми зі зрошенням земель в Дніпропетровській, Херсонській і Запорізькій областях, і навіть загроза посухи на полях центру і півдня країни. Зрозуміло, що затоплені землі як на контрольованій, так і на тимчасово окупованій території принаймні кілька років будуть непридатні для посівних робіт. І вагомий удар по внутрішній логістиці нанесений через вимушене припинення судноплавства Дніпром. Основний трафік аграрної продукції з багатьох регіонів останніми роками відбувався саме річковим транспортом.

Також, протягом вже майже 16 місяців війни, накопичується руйнівний вплив на галузь від ведення воєнних дій на нашій території і постійних обстрілів ракетами і шахедами. За оцінками KSE, агропромисловий комплекс та земельні ресурси України отримали прямих збитків на суму більше $8,7 мільярда. Найбільша частка збитків агросектору — через знищення та пошкодження сільгосптехніки, серйозні втрати зазнала інфраструктура для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції.

Читайте також: Наталія Савченко Немає часу чекати на завершення війни, треба розміновувати поля

Вкрай важливою проблемою є масштаб мінування сільськогосподарських земель: тисячі мін та інших вибухонебезпечних об’єктів розкидані на українських сільськогосподарських угіддях площею понад 4 700 кв. км. А ще й через розлив води після підриву Каховської ГЕС міни позмивало й розкидало вздовж узбережжя Дніпра, що нижче Нової Каховки. Розмінування сільгоспземель зараз здійснюють і урядові структури, і неурядові організації. Урядом плануються рішення по сертифікації нових операторів з розмінування. І навіть агрохолдинги інколи самостійно проводять розмінування на своїх землях. Проте проблема надто велика. Саме тому нагальне гуманітарне розмінування — одна з ключових тем, яку просуває економічний блок Уряду на всіх міжнародних перемовинах, і наші партнери мають бути свідомі щодо падіння аграрного експортного потенціалу України, який стане наслідком не вирішення цього питання у найшвидший спосіб.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

І основна проблема, яка гостро стоїть перед кожним експортером аграрної продукції, — це логістика. З точки зору рентабельності та обсягів постачання — альтернативи глибоководним морським портам немає, важливість існування «зернового коридору» — беззаперечна. До початку повномасштабної війни близько 90% зернотрейдерів користувались саме морським транспортом. У світі шириться тенденція розвитку морських портів і торговельних морських шляхів. Війна виключила нас із цього порядку денного. «Зерновий коридор», не зважаючи на всі намагання хоча б частково «умиротворити» агресора за допомогою міжнародних партнерів, залишається найдешевшим способом вивозу продукції, але вкрай не стабільним. Диверсифіковані альтернативні сухопутні логістичні коридори зараз є чи не єдиним способом виживання та наповнення галузі ліквідністю. І, як на мене, буквально на Зірку Героя заслуговують наші компанії, що змогли розробити альтернативні логістичні шляхи для експорту продукції.

Але значне здороження витрат на логістику, на тлі світового падіння цін на аграрну продукцію, відобразиться на рентабельності виробництва та значних збитках виробників.

Безумовно, бізнес адаптується до вимушеної ситуації, знаходить тактичні рішення для збереження (або зниження падіння) економічної активності. Так, деякі аграрії змінюють основні культури для посадки, надаючи перевагу тим видам, які займають менший обсяг при транспортуванні та/або мають вищу маржинальність на одиниці продукції. Або продовжують виробничий ланцюг й орієнтуються на подальшу власну переробку продукції. І тут дуже важливим фактором є завчасна чітка спеціалізація переробної продукції під споживача, з урахуванням майбутнього експорту.

В будь-якому випадку, виникає потреба відповісти на головне питання для кожного підприємства, що змінює свою бізнес-модель. Або розвивається. Або намагається подолати наслідки нерентабельної діяльності за попередній період. Це питання: де взяти кошти?

В період повномасштабної війни держава забезпечила безпрецедентну підтримку аграрної галузі, запровадивши державні гарантії, програму «Доступні кредити 5−7−9» та спеціальну підтримку експортерів через ЕКА. Програма «5−7−9» минулого року зіграла ключову роль у підтримці галузі. Аграрний сектор (сільське господарство, виробництво харчових продуктів та напоїв тощо) — лідер по кредитуванню банківським сектором. Обсяг працюючих кредитів станом на 1 квітня 2023 року перевищує 144 млрд грн, що складає 31,2% від загального працюючого кредитного портфелю суб’єктів господарювання. Для порівняння: на другому місці — оптова торгівля з 21,6%, на третьому — енергетика з 10,5%.

Читайте також: Сергій Доброгорський Чи витримає аграрний бізнес удари війни?

За нашими оцінками, Ощадбанк займає близько 14% ринку працюючих кредитів аграрного сектора. В корпоративному секторі з початку 2022 року ми збільшили портфель в секторі АПК та торгівлі сільгосппродукцією на 91%, а кількість клієнтів подвоїли. Як мінімум три причини призвели до такого росту. Це збільшення об’єктивної потреби бізнесу у залученні зовнішнього фінансування, пов’язаної зі збитками, нанесеними війною. Це не готовність багатьох комерційних банків і міжнародних організацій до кредитування під час війни без жодних страхових гарантій. І це наша здатність швидко використати свій досвід і державну приналежність для відповіді на виклики, які постали перед агросектором.

Але в часи війни і світової не стабільності приходиться бігти у два рази швидше, аби хоч залишатись на місці. Збитки, які отримали компанії внаслідок воєнних дій, падіння виручки, ліквідності, доходності не могли не відобразитись у балансах підприємств, що тягне за собою базові негативні висновки при ризик-аналітиці. Також виникають проблеми з заставним майном, яке або зруйновано, або вже обтяжене. Без кредитування банку і підтримки держави, що може виступити гарантом, такі підприємства не мають зараз шансів на відновлення. Обираючи між підвищеним кредитним ризиком і пагубними наслідками для аграрної галузі при відсутності фінансової підтримки, впевнений, має переважити зміна підходів. Саме такі наративи зараз лунають при обговоренні аграрної проблематики у всіх профільних високих кабінетах. І вони мають стійке підґрунтя — державні банки мають достатній рівень ліквідності для інвестування в реальний сектор економіки.

Зважаючи на доведену успішність програми «Доступні кредити 5−7−9», доцільним видаються наступні кроки:

— модифікація її для спрямування на підтримку в першу чергу тих аграрних підприємств, які, за результатами зовнішньої оцінки, зазнали значних збитків і найбільше потребують допомоги;

— пріоритизація доступу до програми «Доступні кредити 5−7−9» тих інвестиційних проєктів сектору переробки агропродукції, які в першу чергу спрямовані на імпортозаміщення та продукція яких має високий підтверджений експортний потенціал;

— збільшення обсягу можливого фінансування програми «Доступні кредити 5−7−9» в галузі переробки агропродукції до 1 млрд грн, що відповідатиме середній вартості сучасних потужних підприємств;

— в інвестпрограмах для нових об’єктів, з метою економії коштів держбюджету, варто запровадити надання підтримки у вигляді компенсації вартості фінансування на період будівництва та запуску виробничих потужностей з подальшою оплатою зобов’язань за кредитами за рахунок грошових потоків від реалізації продукції.

За результатами моделювання, проведеного Київською школою економіки, деякі сектори аграрної галузі не досягнуть довоєнного рівня навіть після семи років миру. То, чим раніше розширимо програму підтримки агросектору, тим значнішим буде внесок не тільки у відновлення нашої економіки, а й продовольчої безпеки світу.