Наболіло. Як наша бізнес спільнота перетворюється на ярмарок марнославства
Досить шукати кращих серед кращих. Ми всі в одному човні зараз.
Останнім часом пишу рідко. Здебільшого оскільки немає часу та ресурсу (вірніше є, але дуже мало), немає такої мети. Але я тут, у Києві, розвиваю свій проєкт, створюю цінність для людей, працюю. Без биття себе в груди, без пафосу.
Висловлюю виключно власну думку. Український бізнес працює. Хтось вимушено, хтось за покликом серця, хтось оговтавшись від турбулентності, але працює. Близько 2 млн активних ФОПів, понад 1,2 млн компаній. Кількість нового бізнесу у п’ять разів перевищує кількість тих, що закрилися за останні роки. За період повномасштабної війни — ще плюс 200 тисяч реєстрацій малого бізнесу, і рекордний червень 2023 — тільки за місяць понад 31 тисяча нових ФОПів.
Ця ейфорія вмить руйнується черговим рейтингом обраних «підприємців року» — умовним топ 25, 30, та навіть 250. Хто тоді решта? Ті, хто щодня йдуть відкривати своє виробництво, своє кафе, писати код, запускати нові проєкти. Платити податки. Перевинаходити свій бізнес. В Україні. Той, хто лишився. Той, хто повернувся. Виходить, ті, хто не гідний медійних спецпроєктів, нативних спонсорств для карми і гучних івентів.
Наприкінці 2022 міжнародне видання TIME обрало «Персоною року» Президента України та український дух. Сьогодні єдність — наш супербренд, наша кандидатура на всі номінації. Кожен українець — сильний, кожен підприємець — відважний.
Водночас, рейтингами, організатори розпалюють війну посеред війни для показового виступу того, кому звання сильнішого/кращого, за суб’єктивним поглядом (або умови входження до певних кіл), належить більше.
Пандемія досягаторства — хвороба 21 століття (справжній невроз), під час війни набула особливого загострення. Обов’язкові атрибути — показова благодійність, тяга до глянцевих фотосесій у «пікселі» та богемна присутність на головних івент-майданчиках країни з рейтингами кращих та обраних, насправді ж просто наближених. Провінційний «міжсобойчик», піднесений до національного рівня, схожий більше на сільський гламур, де бізнес еліта міряється псевдоекспертизою та списком досягнень.
Визнання, що вимірюється лайками у фейсбуці/інстаграмі та розгортами журналів. Бізнес перетворюється на втіху власного его з нав’язливим бажанням і пасткою у замкнутому колі. Абсолютно скривлене сприйняття підприємництва, відірване від реальності під світлом софітів.
Читайте також: Андрій Гундер Зараз саме час міжнародному бізнесу дивитися на Україну
Сьогодні локальні підприємці стоять у черзі на генератори, щоб забезпечити життя свого бізнесу. З кожною повітряною тривогою вони переводять своїх відвідувачів в укриття, бо несуть відповідальність. Після кожної ракетної атаки допомагають команді прийти до тями. Задача кожного сьогодні — залишатися людяними. Гнатися не за титулами, а за нормальністю. Бути гнучкими, йти назустріч клієнтам, чути їхні запити, намагатися знайти рішення. Не боятися. Вірити у перемогу світла над пітьмою. Це робить кожен український підприємець. Зазвичай не відзначений жодними рейтингами, нагородами та преміями. Однаково сильні, сміливі, стійкі — і ФОПи, і корпорації.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Бізнес варто підтримувати не за принципом обраних — сьогодні ми всі в одному човні. З боку ком’юніті підприємців має бути підтримка один одного, а не локальна гризня. З боку держави — реальні програми та умови ведення бізнесу, а не чергові цинічні ігри в «гусей».
Усім підприємцям в Україні після перемоги доведеться будувати нову країну. Тож добре б закінчувати цей ярмарок марнославства. Але головне на мою думку — не треба шукати сильних серед сильних.
З повагою до всіх підприємців — без виключень і учасників гламурних рейтингів.
