Де Україні взяти гроші на підземні оборонні заводи

«Боротьба з корупцією» чи реальні системні зміни?

За роки незалежності ми зберегли багато ознак радянських управлінських підходів, які часто суперечать реальним змінам в житті. Для державного апарату це виявилося критичною історією, адже він може існувати лише «в межах та спосіб» нормативних документів.

Тож сьогодні весь український державний апарат побудований таким чином, щоб працювати лише на «приблудах». Що таке «приблуди»? Це хитромудрі обхідні механізми, які дозволяють працювати серед десятків правил та інструкцій. Ці правила та інструкції часто не мають сенсу, можуть суперечити одне одному, і є ключовим гачком для Рахункової та Держаудитслужби. Це стосується всіх, навіть президента, просто він про це не знає. Але коли він дає якесь доручення — здавалося б, просте (наприклад, поставити пам’ятник першому космонавту на його могилі) — всі підлеглі по ланцюжку вниз намагаються придумати, як це зробити, щоб і швидко, і без наслідків через кілька років.

Історія про пам’ятник, між іншим, реальна, і в результаті, його зробили за донорські кошти. Хоча «приблуда», як зробити офіційно — була, та нею треба було займатися.

Отже, якщо хочеш бути ефективним чиновником, міністром, політиком — мусиш вигадувати схеми. Навіть найчесніші люди неодноразово вимушені обирати між тим, що є правильно юридично, тим, що є правильно фінансово, і тим, що вважає правильним аудитор. А часто ж буває ще політична доцільність, і журналісти, які можуть, не розібравшись, обвинуватити в незаконних діях. Як було з барабанами для музичних шкіл. Або як залишається з оборонними замовленнями, де заборонено отримувати прибуток.

Тож логічно, що буквально всі учасники політичних процесів, і заодно медіа — концентруються на тому, що є простим, зрозумілим, і легко піддається заміні. На персоналіях, хабарях, втечах, електронних браслетах і т.д.

Якщо хочеш бути ефективним чиновником, міністром, політиком — мусиш вигадувати схеми

Ось голосно прозвучала публічна справа екс-голови ФДМУ Сенниченка. Між тим, для держави Україна не менш проблемною (а як на мене, навіть більше) є зовсім інша історія. Та, що закладена в наше законодавство. Будь-яка структура, що володіє приміщеннями і може здавати їх для проведення заходів — воліє не здавати їх в короткострокову оренду. Бо інакше: а) процедура погодження оренди з ФДМУ затягнеться на місяці; б) доведеться віддавати дуже велику частину доходу ФДМУ. Тож всі — буквально всі державні заклади беруть гроші за «організацію заходу». Беруть офіційно, на спецрахунок, просто в обхід законодавства про державне майно. Інакше ніяких заходів ніде не буде в принципі, і це будуть втрати для держави. А втрати для держави — це вже неефективне управління, і тут хтиво піднімає голову Рахункова.

Це власне і є «приблуда» — щоб і майно використовувати, і при цьому хоч трохи відповідати реаліям. «Приблуда» виникла з намагання поєднати ринкову економіку (майно має приносити прибуток) і планову радянську («нє трожь народноє добро!»).

Є ще більш глибокий пласт проблем щодо управління державним майном. Він не дуже публічний, але впливає на більшість процесів в державі. В ньому немає публічних зажерливих персонажів, тож він майже не цікавить медіа.

Отже, сфера управління державним майном. Здавалося б, дуже просте питання. Є спадок радянської планової системи, і є реформатори, які стверджують, що держава не може бути ефективним власником, і все треба продати. В результаті, кілька десятиліть точиться публічна суперечка навколо корупційних історій — що ж робити, куди це все дівати, і чому приватизація нічого не вирішує.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Між тим, сама ідея, що існує якесь універсальне правило щодо управління державною власністю — помилкова. В світі є безліч прикладів, коли держави ефективно, успішно, навіть краще, ніж приватні власники, управляють своїми ресурсами. Вони просто створили ефективні управлінські компанії.

Що ж ми маємо в Україні? Ми маємо хаотичну систему державних підприємств, державних установ, бюджетних установ і центральних органів виконавчої влади, які здійснюють управління всім тим, що є у держави. Немає єдиних логічних і раціональних правил, але є багато винятків і «кротових нір».

Кілька фактів, про які мало знають навіть журналісти-розслідувачі. Державні установи (ДУ) платять ПДВ. Тож отримавши на рік умовні 30 млн грн, одразу повертають в бюджет 20%. І розмірковують, чи не стати їм державними підприємствами (ДП). Адже багато ДП не є платниками ПДВ. Ті, що не платять — намагаються працювати з ФОПами або ТОВ на єдиному податку, бо так вони отримують більше за ті самі кошти. Оце щире бажання виливається в постійні претензії від ДАСУ — чого це ви працюєте з ФОПами.

ДП, на відміну від ДУ — має заробляти, адже є підприємством. Для цього воно отримує певний функціонал, часто монопольне становище, яке, по ідеї, має приносити стабільний прибуток. Простіше тим ДП, які виникли давно, набули різними правдами і неправдами майна, землі, конвеєрні лінії, і можуть виробляти і продавати. Але разом з цим вони тягнуть з минулого свій статутний тягар — без KPI, без ротації керівництва, без незалежної оцінки методів управління, із застарілою зарплатною сіткою і т.д. Статути деяких ДП прийшли в наше життя ще з буремних 90-х, і з того часу не мінялися. В результаті, це застійники, куди можна піти після державної служби і тихенько «пиляти» бюджети.

Але ж з’являються нові ДП та ДУ, з новими обличчями, новими підходами. Та щодо них підходи залишаються старими. Так, державним структурами заборонено купувати основні засоби та реінвестувати прибуток. Тобто нове ДП, яке вирішило заробляти, наприклад, на сувенірній продукції, не може купити собі верстати, щоб почати її виготовляти — це заборонено. Міністерство не може виділити на це кошти для ДП, бо це заборонено. Кредит, позика — вкрай складна історія. І ось ми потрапляємо в історію, коли уряд затверджує єдиний бренд UkraineNow, а ДП, яке може за функціоналом продавати сувенірну продукцію з національним брендом, — не може для цього розгорнути виробництво. А отже, є неефективним, існує за кошти платників податків, не приносить державі прибутку. Треба його ліквідувати.

Існує безліч практичних кейсів того, що на рівні законодавства всі ця система ДП, ДУ, ЦОВВ і т.д. є колосом на глиняних ногах. Вона не просто неефективна, вона канібалізує реформи — просто поглинає будь-які позитивні ініціативи. І разом з судовою реформою, реформою правоохоронних органів, реформою державної служби — нам вкрай потрібна реформа системи управління майном.

Ви хочете будувати під землею заводи зброї? Розпочніть з законодавства про державне майно. Інакше нас чекає багато сумних історій про корупціонерів і втечі за кордон.